Досвід зла включає в себе гостро негативне ставлення до зла — небажання зла аж до його цілковитого неприйняття, прагнення його уникнути аж до опору йому. Людина не тільки страждає від зла, а й бореться зі злом, та протистоїть йому. При цьому, чим глибше переживання зла, тим сильніше опір йому. Відмінність людини від тварин полягає ще й у тому, що окрім переживання зла, він ще має здатність усвідомлювати і оцінювати цей досвід.
При усьому величезному розмаїтті інтерпретацій досвіду зла люди напрочуд одностайні в його неприйнятті і запереченні як такого. Ми можемо абсолютно по-різному, аж до радикальних протилежностей, осмислювати й тлумачити свій досвід зла, але не можемо його прийняти як щось природне і нормальне, як приймаємо всі інші даності загальнолюдського досвіду. Все наше життя визначається боротьбою зі злом, як би воно не розумілося. Людина завжди прагне до добра і цурається зла.
Проблема осмислення досвіду зла ще більше посилюється, якщо ми розглядаємо її не саму по собі, абстраговано відірвано від інших проблем, але у зв’язку з осмисленням досвіду цілого сущого — космосу, людини і Бога, особливо останнього. Якщо досвід зла поряд з досвідом природи і людини при всій якісній відмінності між ними є у всіх без винятку людей, то досвіду Бога у багатьох немає. Для людей зло — безсумнівна реальність, Бог же — щось таке, реальність чого вкрай сумнівна. Їх сумніви ще більше посилюються, коли вони чують твердження віруючих про милість і всемогутність Бога..
У цьому досвідчена основа і больовий нерв проблеми теодицеї — проблеми узгодження досвіду зла з істиною буття Бога як абсолютного і всемогутнього Блага. В осмисленні важливості цієї проблеми між віруючими і невіруючими спостерігається рідкісне одностайність. Як перші, так і другі визнають, що проблема теодицеї є найскладнішою і актуальною для конструктивного і плідного діалогу між ними.
Необхідно мати на увазі, що досвід зла є викликом не тільки для віри, але й для зневіри. Людина ставить під питання в рівній мірі як релігію, так і атеїзм, самі вихідні підстави їх підходів і позицій. Якщо віра в Бога проблематизується в силу самої наявності зла в людському досвіді, то безбожництво — в силу досвідченого неприйняття зла, як чогось протиприродного. Якщо крім природи і людини як її вищого твори нічого немає, то не може бути й нічого протиприродного і злого. Злу не повинно бути місця в абсолютно самодостатньому природному світі. Однак досвід вперто свідчить про зворотне.
Отже, проблема зла є квінтесенція всіх проклятих питань, усіх вічних проблем людської думки і життя. Саме в ній — джерело незліченних людських страждань, всіх нещасть і бід. У ній же — стимул всіх найчистіших устремлінь, всіх найвищих подвигів особистості і суспільства заради перемоги ідеалів Добра, Істини і Краси. Говорячи філософською мовою, проблема зла постає перед нами як універсальне діалектичне протиріччя людського життя, необхідна основа її розвитку і торжества. Адекватне розумне рішення цієї проблеми безпосередньо залежить від досвіду всього людського життя, від її якості та кількості, від її глибини і повноти.
Коли людина робить зло, вона сама страждає не залежно від того усвідомлює вона це чи ні. Адже саме ці вчинки порушують моральний порядок. У світі немає нічого ідеального і абсолютно правильного. У кожному з нас бореться два початку — добра і зла. Зробивши зло, образивши, принизивши, обдуривши іншу людину ми самі не усвідомлюючи це, страждаємо. Ми відчуваємо якийсь дискомфорт всередині себе.
Ми страждаємо від безсилля, від безвиході і сорому скоєного. Зрештою таким вчинком ми рушимо моральний порядок. Але з іншого боку, саме страждання очищають душу людини не дозволивши їй охолонути і зачерствіти. З раннього дитинства батьки намагаються ростити своїх дітей розставляючи пріоритети у яких домінують явні поняття добра, любові та всього прекрасного, що є на цій планеті. Ні одна мати і жодний батько не буде вчити свою дитину вчиняти не добрі вчинки, ображати, засмучувати інших . Але немає на цьму світі досконалої людини . Саме тому кожна людина за все своє життя відчуває зло.
Про те, що зло повертається до людини, чули, напевно, усі. Деякі навіть стверджують, що існує точний часовий інтервал, через який зло повернеться. Інші йдуть ще далі і запевняють, що в наш час зло повертається набагато раніше, ніж колись. І не потрібні ніякі моральні заповіді, і кримінальні покарання. Так все просто в світі: зробив зло — отримай його назад. Вкрав у когось, у тебе скоро вкрадуть все вкрадене. І дуже швидко всі зрозуміють, що творити зло просто невигідно, та до того ж ще й небезпечно. І настане на Землі рай … Щось тільки не помітно ніяких ознак корінного поліпшення нашого життя. Швидше навпаки. Може бути, зло насправді і не повертається зовсім? Може, ті, хто так говорить, просто видають бажане за дійсне?
Ні, звичайно, жоден вчинок людини, жодне його справа, жодне його слово, жодна його думка не зникають безслідно. Все має свої наслідки. І найголовніше полягає саме в тому, чому служать думки, слова і справи людини. Якщо служать вони злу — розплата за них неминуча. Так вже влаштований світ, і про це говорять всі світлі релігії. Так що зло обов’язково повернеться до людини. Тут все вірно, ніякої помилки немає. Питання полягає тільки в тому, коли повернеться зло і в якій формі. Може здатися, що це не так уже й важливо, головне — результат, головне, що повернеться.
Припустимо, ми визнаємо, що зло до людини повертається швидко, в тій же формі і обов’язково за життя. Але тоді виходить, що будь-яка людина, яка живе благополучно, безбідно, насолоджується життям, обов’язково є чесним, порядним і добрим. Він абсолютно точно не робив у своєму житті ніякого істотного зла. Інакше це зло обов’язково повернулося б до нього і розвалило його благополуччя. Тобто нам автоматично доведеться рахувати хорошими людьми тих, хто живе добре. Але насправді-то, ми бачимо прямо протилежне.
Біди, напасті, позбавлення часто сиплються на людей, які ніякого особливого зла не здійснюють. Зате вбивці, наркоторговці, шахраї і т.д. живуть, якщо і не безбідно, то цілком спокійно. Та ще й закликають всіх інших брати з них приклад і захоплюватися ними. Вони, мабуть, теж так міркують: раз зло до них не повертається, значить, вони ніякого зла і не роблять зовсім.
