Звичні для нас речі сотні років назад були дивними та неприйнятними для суспільства. Це стосується не лише моральних відносин та поведінки людини у суспільстві, а й її зовнішнього вигляду. Одежа завжди була і залишається частиною нашого життя. Вона не лише покриває наше тіло, а не рідко ще й вказую на статус та положення у суспільстві. Звична річ, що речі які ми носимо зараз мало чим нагадуюсь ті, що були в моді ще сторіччя тому, не кажучи вже про тисячі років.
Кожний елемент гардеробу проходив різні етапи розвитку, маючи при цьому завжди неповторні ознаки. Так історія спідниці сягає ще стародавніх часів, проте її фасон був геть іншим і мало чим нагадував сучасну версію. Більш того, поділ на чоловічий та жіночий одяг був відсутній. Представники цивілізацій, що зароджувалися, однаково носили набедренні пов’язки й фартухи незалежно від статевої приналежності.
Лише із розвитком та еволюцією естетичних, релігійних та етичних уявлень з’явилися перші зміни у одязі людини і натяк на виокремлення жіночого від чоловічого. Саме у цей час починаються перші яскраві зміни спідниці і вона стає невід’ємною частиною жіночого гардеробу. Слово «спідниця» має німецьке коріння, проте до нашої мови воно потрапило із польської. Воно означало жіночий одяг, що покриває фігуру від талії донизу.
До XVI століття велику роль відігравав шлейф, адже саме його довжина визначала статус жінки. Лише королева та придворні дами мали право носити його. Більш того, іноді довжина шлейфу була настільки великою, що слуги мали нести його аби він не заважав руху жінки.
Згодом шлейф втрачає свою вагомість і в моду приходять широкі спідниці, які набивалися кінським ворсом або були зшиті в кілька ярусів. Їх вага була надто великою і не всі дами могли носити такий елемент гардеробу. Тому, для полегшення навантаження, був придуманий каркас, який складався із обручів. Зазвичай вони шилися із дуже дорогих тканин і були обшиті коштовним камінням.
XVIII століття ознаменувалося появою куполоподібних спідниць, до яких позаду нижче пояса прив’язувалася подушка. Каркаси були зроблені із дерева, або гумових дротів. Певна річ, що пересуватися у таких спідницях було вкрай незручно, тому тодішні дизайнери придумали чудову річ: під пишну спідницю ховали маленький табурет і жінка могла сісти та відпочити, якщо їй забракне сил.
Складно уявити, як би склалася доля спідниці, якби не шведський лікар – гігієніст Тронкін. Він наголосив на користі піших прогулянок, які значно покращували самопочуття жінки та не давали їй змоги набрати зайвих кілограмів. Саме вага каркасу заважала робити такі довгі прогулянки, тому було вирішено замінити дерево на дріт, за рахунок якого, вага спідниці зменшилася в рази. Ще однією альтернативою був лляний чохол, проте він не користувався популярністю і згодом взагалі вийшов із моди.
Лише наприкінці XIX – початку XX століття спідниця набуває схожості із сучасним її прототипом. У цей час повсякденний костюм жінки складала блузка та саме спідниця, що, на той час, повністю покривала ноги. Вона стає окремим поясним виробом.
Перед початком Другої світової війни спідниці стали сміливішими та вільнішими. Зменшувалася довжина, з’являлися розрізи. Демократія вносила все більші зміни у форму та фасон спідниці. Вона стала практичною, зручною, та повністю відповідає умовам життя сучасної жінки.
Штани
Не менш цікавою є історія розвитку штанів. Вона сягає ще XV століття, проте серед жінок брюки набули популярності лише у минулому сторіччі. Достовірно відомо, що родиною штанів вважають Персію, сам там вперше, вдосконалюючи спідницю, було застосовано ремінь, яким перетягували подоли поміж ніг. Згодом штани покорили усю тогочасну Європу. Їх носили скіфи, сармати, галли, кельти, германці. Саме з тих часів кожна епоха мала своє «брючне обличчя».
Однак з чоловічого до жіночого гардеробу брюки почали переходити лише на початку минулого століття. Спочатку їх для зручності та безпечності носили лише жінки на підприємствах та заводах. Також штани стали популярними серед дівчат – льотчиць та наїзниць. За Другої світової війни кількість жінок, що носили брюки лише збільшувалась. Почали з’являтися й моделі, які із задоволенням обирали для своїх фотосесій брюки. Серед них були акторки Марлен Дітріх і Кетрін Хепберн.
У повоєнні часи штани почали використовувати й у повсякденному житті. Жінки працювали у брюках в саду, ходили на пляж, відвідували різні заходи, або просто носили вдома.
Елізабет Сміт Міллер стала жінкою, яка вперше вдягла штани та показала, що вони не є лише частиною чоловічого гардеробу. Як відомо з історії саме ця жінка згодом боролася за право американських жінок брати участь у виборах. Ще однією такою жінкою була Амелія Блумер.
Свої погляди та думки щодо штанів та їх місця у житті жінки вона викладала у своїй газеті «The Lily». Отже, що ж дали штани жінкам. По – перше, це свободу рухів та впевненість у собі. А, по – друге, це відчуття рівності із чоловіками.
