Правила безконфліктного спілкування

1spilkuvannya«Конфлікт» – маленьке слово, а скільки різних думок, асоціацій і навіть емоцій здатне викликати! Прислухаймося до себе, до того, як реагуємо на нього. Перша моя реакція відверто негативна: конфлікт асоціюється із непорозумінням, роздратуванням, сваркою, образою… Але чому я, певно, як і більшість людей, сприймаю конфлікт як щось негативне? Чи не тому, що не завжди вдається гідно розв’язати конфліктну ситуацію, не наговорити зайвого, не завдати прикрощів, а то й болю опонентові. Якщо відкинути емоції і поміркувати раціонально, то стає зрозуміло, що безконфліктне спілкування – це утопія, воно можливе тільки за умов повної байдужості до своїх потреб та потреб інших.

Конфлікти – природне явище, породжене унікальністю, неповторністю кожного. Конфліктна ситуація спонукає людей до розв’язання важливих проблем, до порозуміння, до пошуку шляхів задоволення власних бажань з урахуванням інтересів іншого. Злагода – наслідок удалого подолання конфлікту, коли немає переможців і переможених, скривджених і невдоволених. Правила поводження під час конфлікту здаються дуже простими, з дитинства знайомими, але на практиці ми часто нехтуємо ними.

По-перше, у конфлікті важлива емпатія як прагнення і здатність якнайповніше зрозуміти і відчути іншого. Маємо завжди пам’ятати, що диму не буває без полум’я. Кожна людська думка і емоція має своє підґрунтя, і вкрай важливо його усвідомити і прочути, аби підібрати потрібні саме для цієї людини слова, аби переконати її, не тиснучи і не ображаючи. На моє глибоке переконання, людина інтуїтивно відчуває, як ми до неї ставимося і чи сприймаємо її. Навіть дуже лагідна усмішка не замаскує презирства чи іронії. Замість того, щоб вчитися приховувати своє істинне ставлення до людини за маскою бездоганного ввічливості, слід виховувати в собі щиру повагу до кожного. Кожен конфлікт – життєвий урок, який спонукає нас до саморозвитку, до кращого усвідомлення причин своєї поведінки та причин тих чи інших реакцій людей.

По-друге, слід вчитися опановувати себе, вгамовувати хвилі гніву. Одна з психологічних практик – практика «заземлення» негативних емоцій. Вона полягає у візуалізації гніву (це може бути, наприклад, вогняний стовп, іскристий гарячий згусток чи щось подібне) та уявному спрямуванні його до землі. Як на мене, під час конфлікту важко зосередитися на емоціях і поринути цілком у власну уяву.

Легше скористатися методом йогівського дихання (замовкнути, зробити кілька повільних глибоких вдихів-видихів), при цьому треба прагнути піднятися над ситуацією, спробувати поглянути на себе й опонента ніби збоку, уявити своє скривлене гнівом обличчя і одразу ж нагадати собі, що не емоція має керувати нами, а ми емоцією. Ще одними психологічним методом опанування себе є метод уявлення іншого в кумедному вигляді (наприклад, в одязі клоуна). Звісно, прийом спрацьовує, але, як на мене, глузування з іншої людини, навіть подумки, це не надто гідний вчинок.

По-третє, у психології існує поняття «неконфліктної поведінки», або ж асертивності, що передбачає не тільки наявність поваги до себе та опонента, але й чесніть (незастосування різного роду маніпуляцій, хитрощів), визнання того, що кожна думка має право бути (навіть якщо вона здається нам неправильною, безглуздою, невигідної для нас тощо), кожна людина має право на свою позицію (навіть якщо ця позиція неприйнятна для нас і ми чітко усвідомлюємо, що інший глибоко помиляється). Якщо ми із самого початку налаштовані на співпрацю, а не на відстоювання своїх інтересів за будь-яку ціну, то можна сподіватись на конструктивне вирішення конфлікту.

По-четверте, використовуймо прийом «Я – висловлювань»: замість того, щоб «тикати», вказувати на прорахунки іншого, намагаймося окреслити власні потреби, вказати на причини своєї поведінки. Важко не погодитися, що між висловлюваннями «Ти постійно перебиваєш мене! Скільки можна! Дай мені сказати, бо забуду!» та «Мені вкрай важко говорити, коли мене перебивають. Я не можу зосередитися на своїх думках.

А ще починаю дратуватись… » велетенська різниця. Відверто озвучити свої думки та почування – це велика сміливість, адже ми відкриваємося іншій людині. Але це необхідно робити, так ми даємо можливість опоненту осягнути ситуацію, краще розуміти наші потреби, ми не лукавимо, а значить викликаємо повагу і довіру до себе.

До того ж слід позбутися звички виправдовуватись і вперто стояти на своєму. Часом буває дуже важко відверто зізнатися в тому, що аргументи опонента слушні і ви змінили свій погляд, однак це необхідно навчитися робити. З часом розумієш, що визнавати свої помилки і змінювати переконання – це зовсім не соромно, соромно бути невідступним тільки заради іміджу або через пиху.

А ще існує досить цікава техніка, що дозволяє не допустити розгортання конфлікту. Вона має назву «психологічне айкідо». Це прийом реакції на критику, що складається з трьох етапів: згода з аргументами співрозмовника, посилення їх та звернення до співрозмовники з пропозицією та запитанням щодо вирішення конфліктної ситуації. Так, людина, що звинувачує вас у чомусь, чекає вашої реакції, виправдовувань, незадоволення, агресії, а натомість може бути геть спантеличена вашою згодою з претензією, визнанням конфлікту та намаганням його залагодити.

Отже, наше життя годі уявити без конфліктів, що спонукають до розвитку, удосконалення, рефлексії (але ці цілком позитивні речі відбувається з нами лише за умов гідної та виваженої поведінки під час конфлікту). Вдало розвʼязувати конфлікти – це неабияке вміння, що його людина набуває з досвідом, звісно, якщо вона не соромиться визнавати свої хиби, цікавиться методиками самоопанування та вчиться позитивно сприймати світ довкола та приязно ставитися до інших, не схожих на себе людей.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *